Зворотній зв'язок

Click to refresh

Хто онлайн

На сайті 59 гостей та відсутні користувачі

Стару версію сайту дивіться тут:

http://vilshanka.ucoz.ua/

Error. Page cannot be displayed. Please contact your service provider for more details. (20)


Нещодавно кілька наших земляків повернулися до Вільшанки з зони АТО (точніше, з Донецького кордону) у нетривалу відпустку. Живі і здорові, зараз вони можуть раціонально оцінити і розповісти іншим про положення, що склалося на кордоні з Росією, та ситуацію в зоні АТО.

Один з них, Костянтин Мельник, зголосився розповісти про солдатські реалії. Зібрання, на якому було присутнє і наше видання, відбулося в приміщенні селищної ради. Молодий скромний хлопець відповідав на чисельні запитання мешканців Вільшанки. Пропонуємо деякі з них:

- Яким чином ти потрапив з наших країв аж на Донеччину?

- Я служу за контрактом і нас відправили для посилення оборони кордону.

- Мене особисто, та,думаю, й більшість земляків цікавить ваше матеріальне забезпечення? Чи були у вас необхіднізасоби для життя, їжа, скільки вам платять заслужбу в таких умовах?

- Їжу готують солдати самі на польовій кухні. Нічого особливого, нормальна їжа. Остання зарплата складала 1458 грн. Про три, п’ять або шість тисяч - це чутки, принаймі ми таких коштів не отримували. Забезпечення засобами індивідуального захисту (каски, бронежилети) останнім часом покращилася, але все ж... Щодо зброї, то тут все нормально.

- Чи допомогають вам органи внутрішніх справ?

- Насправді більшість силовиків з Донецька та Луганська допомагають ЛНР та ДНР. Хочу зауважити, що не через підтримку так званих республік, а суто за гроші.

- Часто лунали безглузді накази?

- Спочатку так. Наприклад: ми восьмеро повинні були зупинити колону сепаратистів, яка налічувала 150 осіб, два БТР та з десяток КАМАЗів. Безглуздо. Зараз командування віддає більш реальні накази, та й ми вже навчилися воювати.

- Чи є взаєморозуміння між військовими частинами?

- Майже відсутнє. Так, біля нас стоїть київський та миколївський десант, у якого навіть іншого кольору сигнальні ракети. Якщо у нас для атаки червона, то у них - зелена. Повна плутанина. І це все в межах однієї армії.

- На скільки відкритий кордон України?

- В Донецькій області ми закрили кордон повністю, а от в Луганській він залишається ще відкритим. Точно не скажу, але дуже здорова ділянка.

- Так звані сепаратистидійсно російські військові?

- Насправді там сотні чеченців, котрі виконують основну військову роботу, а всі інші - наркомани та інші маргінали з самого Донбасу чи Росії. Їм просто платять гроші, дають в руки гранати чи автомат, і вони, як жива мішень, намагаються щось зробити. Можливо основні керівники все ж росіяни,але з ними ми не стикалися. І підтримують їх, до речі,тільки маразматичні бабусі та купка зазомбованих п’яниць.

- Ніколи не з’являлосьбажання все кинути івтекти?

- Ні в мене особисто, ні вмоїх однополчан таких намірів ніколи не було. Ми дуже дружні колективи, де будь-яка нерішучість, або боягузтво можуть коштувати товаришам життя. От і заразя сиджу і думаю, хто мене замінив на час моєї відсутності. І чи не підведе заміна.

- Костю, перед будівлею ми бачили твій автомобіль, прострелений півтора десятками куль. Як це? Де це?

- Дійсно, ми з товаришами намагалися добратися до місця служби автомобілем, але попали в засідку сепаратистів і ледве врятувалися. Бачите, як «дружньо» зустрічають авто, номера яких з центральних областей. А щоб затримали, мабуть, я звами вже не розмовляв би.

- І наостанок. Ти сьогодні вночі (11.07.14) відбуваєш до своєї частини, чи охота?

- Як вам правильно відповісти? Звісно, воювати не побажаю нікому, але як к-жуть, хто, якщо не я.

На цих словах розмова закінчилася. Всі присутністали бажати всіляких гараздів та успіхів. Костянтин відмовися брати будь-що з собою. Але рушник та чай, з побажаннями від жителів Вільшанки, який вручила Буйденко Таміла Петрівна, все ж таки взяв. На упаковці написано: «Шановні герої, мужні наші захисники. Приємного вам чаювання, нехай цей чай зігріє ваші патріотичні душі, зніме багатоденну втому, загоїть ваші рани, підсилить вашу хоробрість та натхнення, навіє спомин про лагідні мамчині руки та солодкі вуста коханих. До скорої перемоги, дорогі наші. З привітом до вас жителі Вільшанки.»

 

Джерело - газета Зорі над Синюхою, №29, 2014 рік

Додати коментар


Захисний код
Оновити